Найбільша жінка галицької землі Наталія Кобринська
5 червня, напередодні Зелених свят у Белелуйській гімназії імені Н. Кобринської урочисто відзначено 165-у річницю від дня народження першої західноукраїнської письменниці Наталії з Озаркевичів Кобринської, уродженки села Белелуя на Покутті. Педагоги школи організували святочну імпрезу «Її зоря повік не згасне». Урочистості проходили в шкільному історико-краєзнавчому музеї, де зібрано відомості про вихідців із славної родини Озаркевичів на Покутті та оформлено експозиції, присвячені цій великій Українці. Перше слово про незгасне світло смолоскипу Наталії Кобринської виголосила голова Товариства «Просвіта» директор гімназії Ольга Козьмик, звернувши увагу присутніх на найважливіші епізоди із життя славної землячки, яка була не тільки видатною письменницею, але й невтомним борцем за права жінок в тодішній Австро-Угорській імперії.
До уваги присутніх було представлено доповіді, зокрема: «Там, де дух Її витає» (доповідач ‒ Марія Тимчук) та «Наталія Кобринська- апостолка жіночого визволення» (доповідач ‒ Ганна Захарук). Свято завершилося літературно-мистецькою композицією у виконанні вчителів гімназії. Її перша частина – це інсценізація оповідання «Перша вчителька» (у виконанні Марії Бондарчук), а друга ‒ присвячена подіям Першої світової війни за новелою письменниці «Брати» (у виконанні Світлани Проданюк).
165 літ тому 8 червня року 1855 на покутській землі в селі Белелуя прийшла у цей світ Наталія Кобринська, а 22 січня 1920 року болехівська земля прийняла письменницю у своє лоно на вічний спочинок. Тихо й непомітно лягла в болехівську землю недалеко від батьківської могили, і лише пасмо її пишних відрізаних кіс залишилося в труні з незабутнім Теофілем тут, на рідній Снятинщині. Трагічним був її відхід у небуття. Самотність, хвороба, великі драми воєнного часу. Стоїть на її могилі пам’ятник, а на ньому вибиті слова: „Мене вже серце не болить”. Цей напис говорить про те, яким тернистим шляхом приходилося йти цій першій провідниці світочу українського жіноцтва.
Треба сказати, що в Белелуї гідно вшановують пам'ять своєї славної землячки. Ще на зорі нашої Незалежності, в далекому 1993 році, тут було створене жіноче товариство, яке своєю невтомною працею на культурно-освітній ниві відроджувало призабуті звичаї та обряди, всіляко сприяло піднесенню національно-патріотичного духу не тільки серед белелуйчан, а й жителів всього Покуття. З того часу в селі часто проводяться заходи, приурочені пам’яті видатної письменниці. На цих святкуваннях у Белелуї неодноразово побували гості зі Львова, Києва, Івано-Франківська та Болехова, де пройшла більша частина життя Наталії та її велика громадська діяльність. Та й самі белелуйчани неодноразово мали змогу вклонитися світлій пам’яті письменниці, побувавши на могилі відомої землячки та в музеї Наталії Кобринської в Болехові .
В минулому 2019 році ім’я Наталії Кобринської присвоєно гімназії села Белелуя, на фасаді якої висить меморіальна дошка на честь славної Українки, серце якої за життя не мало ніколи спокою, а щиро вболівало за долю рідного народу. У творі «Судія», думаючи про долю України, письменниця пише: «Кождий нарід повинен боротися за національність. Тож борімся, браття, за нашу бідну Вітчизну, хоть би до останньої каплі крові, доки несвідомість і темнота будуть заступати нам дорогу?». Чи не актуально звучать ці слова і в наш час? Діяльність Н.Кобринської є переконливим доказом значення літератури у справі пробудження свідомості української жінки, першою спробою жінки-автора брати участь у цьому процесі, спробою, яка увінчалась успіхом. Її будуть пам'ятати і шанувати наступні покоління, як світлий образ людини, котра віддала гаряче, щире серце рідному народові, матері-Україні.
Ольга Козьмик, директор Белелуйської гімназії імені Н. Кобринської
         
|
